Це, як на мене – той нерідкий випадок, коли запитання – цікавіші за відповідь.

[hr]

Спробуйте уявити собі щось абсолютно божевільне, як на мій погляд.

Уявіть, що ви просто зараз заглянули в магічну кулю – так, в цей момент, в цю секунду, і побачили – зі всією беззаперечною ясністю, що вам ніколи не вдасться знайти любов свого життя?

Те, що я прошу вас зробити – сумна річ, я знаю. Ви сподіваєтесь зустріти “Цю Людину”, чи, по-крайній мірі, наполовину таку людину, з якою могли б мати справу решту свого життя. Я знаю, я знаю. Ви не живете фантазіями, як решта людей. Ви не вірите в спорідненість душ. Але ви сподівались зустріти когось, хто трохи більше, ніж просто подобатиметься вам. Когось, біля кого можна буде згорнутись калачиком в кінці довгого дня, хто піклуватиметься про вас, якщо ви захворієте і слухатиме ваші оповідання кожного вечора після роботи. Ми всі сподіваємось на це. Ми всі люди.

Але уявіть на секунду, що ви знаєте – з 100% точністю – що вам ніколи не зустріти цю людину. Як це знання змінить ваше життя?

Тому що ця штука про пошук кохання впливає на нас постійно. І ми всі ненавидимо визнавати це. Але кохання завжди знаходиться на передньому плані наших дій. Навіть тоді, коли воно не знаходиться на передньому плані наших думок. Це через нього ми купили нові джинси на минулому тижні. Це через нього ми поїхали на барбекю минулих вихідних, хоча і не хотіли туди їхати. Це причина, через яку ви почуваєте себе невпевнено і неадекватно, через яку ви з острахом дивитесь в майбутнє. Любов – те, що провокує більшість змін у вашому житті.

Отже, якщо ви точно взнаєте, що любов ніколи не прийде до вас, як зміниться ваше життя? Як зміняться ваші щоденні справи? Як зміняться ваші довготермінові плани?

Вашим першим бажанням буде відповісти “Ніяк”. Зрештою, ви – розумна людина. Ви маєте якісь плани, які ні від кого не залежать. Але задумайтесь на кілька секунд. Бо дещо ми не хочемо визнати. Любов – це “костиль”, яким ми користуємось весь час. Ідея, що хтось колись полюбить нас зі всіма нашими недоліками, є такою собі спробою відпетляти від необхідності виправляти ці недоліки. Принцип двох половинок, що становлять одне ціле, стримує нас від розвитку і покращення своєї власної половинки. Ми хочемо, щоби хтось захистив нас в темній підворітні, але якщо би ми знали, що ніхто цього не зробить, то, напевно просто не пішли б туди.

Якщо ви би знали, що любов ніколи не буде доступною для вас, що б ви робили? Як би ви перепланували решту свого життя? Змістили б фокус на кар’єру, більше б прагнули успіху?  Чи витратили б час на себе – більше б відпочивали, намагались частіше покидати свою зону комфорту? Якщо би ви знали, що ніколи не матимете “квітково-цукеркового” періоду в житті, на що спрямували б ваші почуття? Що примусило б битись ваше серце швидше?

А як щодо інших відносин? Може б ви стали приділяти більше уваги їм? Може, ви стали б присвячувати її своїм рідним, знаючи, що саме вони будуть любити вас і будуть любити до кінця життя. А як щодо друзів? Стали б ви більше піклуватись про тих, хто любить вас платонічно, знаючи, що більше ніхто не любитиме вас романтично? Демонстрували їм це частіше?

Я схиляюсь до того, що перспектива ніколи не знайти свою любов може стати переломною для вас. Те, що прийнято вважати руйнівним, в кінці кінців може дати вам безпрецедентну свободу. Позбувшись страху залишитись самотнім, ви можете відкрити для себе по-справжньому нескінчені можливості. Ви можете жити на будь-якому континенті, ви можете осягати нові корпоративні щаблі. Ви можете повернутись в навчальний заклад і отримати ступінь, про яку завжди мріяли, вже не турбуючись, що ваш борг може зачіпити когось іншого. Любов тягне нас вниз стількома способами, що, можливо, ми цього і не розуміємо. І гарантія її відсутності може дати безпрецедентну ступінь свободи.

Бо, потрапивши в ситуацію, коли нам не потрібно буде шукати любов свого життя, ми, можливо зрозуміємо, що можемо любити самі себе. Зможемо потратити своє життя розвиваючи себе, змінюючи себе, кидаючи виклик собі і будуючи себе, роблячи себе більшим, кращим. Таким, як ми ніколи і не сподівались себе побачити. Ми зможемо отримати все, до чого прагнули. Зможемо стати спорідненою душею до самих себе.

Якщо й існує якась річ, яку ми повинні перестати робити, то це – чекати когось, хто прийде і покаже нам, хто змінить наше життя. Самі станьте людиною, котру ви чекали. Живіть кожен день свого життя так, ніби ви закохані в нього. Бо одна річ – дуже важлива: кожен тріумф, кожна невдача, кожен страх і кожна перемога, які трапляться з вами до кінця життя, все це буде вашим і тільки вашим. Ви будете особою, котра отримає вашу винагороду. Ви будете особою, котра підтримуватиме вас, коли вам буде важко. Ви самі відірвете себе від підлоги після того, як життя впечатає вас туди. І якщо ця якість не є любов’ю цілого вашого життя життя, то я навіть не знаю що нею є.

Ми мусимо почати цінувати все, що приносимо у власне життя. Бо іронічна правда в тому, що ми стаємо привабливими саме тоді, коли не хвилюємось за те, щоб бути привабливим. Коли ви живете своїм життям, впевнено, вільно і не стримуючись, то випромінюєте енергію, яку неможливо зімітувати. Це – той тип енергії, котрий здатний міняти не лише ваше життя, але і життя тих, хто навколо вас.

Тому, перестаньте шукати Ту Людину, щоб провести решту життя з нею. Станьте Цією Людиною.

І нехай інші шукають вас.

Heidi Priebe. Оригінал