Ну от як це написати?

Уявімо послідовність: Чоловік зустрічається з жінкою -> жінка ходить на роботу -> жінка заводить на роботі роман -> жінка кидає чоловіка.

На кожному з цих етапів чоловік і жінка продовжують спілкуватись. Обидва про щось розмовляють. Обидва обмінюються якимись вербальними і невербальними сигналами.

Потім все закінчується.

А, ні, не все. Все тільки починається.

Після всього, що трапилось, чоловік згадує, що міг і повинен був звернути увагу на зміну у поведінці жінки. Згадує, що якоїсь ночі вона не захотіла інтиму і досить роздратовано відхилила всі ініціативи. Згадує, що якогось дня не брала трубку телефону довше, ніж зазвичай. Якось втекла з телефоном в іншу кімнату і там розмовляла з кимось.

Десятки ситуацій. Які ретроспективно виглядають очевидними сигналами.

Проходить декілька років.

Чоловік знову зустрічається з жінкою. Іншою.

Якогось дня жінку болить живіт і її не радує пропозиція інтиму.
Якогось дня о шостій ранку жінці дзвонить мама і жінка, щоб не будити чоловіка, швиденько втікає в іншу кімнату і розмовляє там.
Якогось дня в жінки на роботі запара і вона не може відповісти на телефонний дзвінок.

Якогось дня в життя чоловіка приходить кошмар з його власного мозку.

Хто переживав таке, той знає на що здатний мозок людини, який не має всієї інформації.

Хочеться порадити жінці: скажи йому все! Але деякі речі з різних сторін виглядають настільки по-різному, що на те, що викликає в одного лютий батхерт, інший просто не звертає увагу.

Можна було би сказати чоловікові: просто спитай її! Але деякі питання просто соромно задавати.

Прикол в тому, що життя тої першої жінки теж може отруюватись якимись сигналами, які вона ж створювала. З серії “Я не відпущу тебе на мальчішнік, бо там бухло і бляді – я знаю, я була на мальчішніках”

Але хочеться уникнути довгих текстів.