Кульмінація фільму Watchmen містить сцену, де всесильний Доктор Манхеттен, разом з іншими супергероями добираються до правди і знаходять вбивцю своїх колег і заколотника в своїх же рядах. Глядачі знервовано гризуть нігті, але в цілому здогадуються, що все буде ок. Вбивця виявлений, зло виведене на світло, правосуддя в руках створіння, котре всезнаюче і всесильне.
Що може піти не так?
Але не так в кінці кінців іде все. Той, хто боровся за правду, гине. Той, хто боровся з правдою, залишається. Той, хто був суддею і катом, стає офірним цапом і відправляється у вигнання.
Бо виявилось, що треба пожертвувати мільйонами, щоб врятувати мільярди. Бо виявилось, що треба власноручно вбити нібито позитивного персонажа, переконавшись у тому, що правим був нібито негативний персонаж. Бо перемога може бути зрадою а зрада перемогою.
Бо картина світу не пишеться чорним і білим. І навіть не кольоровим. Картина світу більше схожа на малюнки з маски Роршаха. Темно сірі на світло сірому.
І вони міняються. Постійно міняються.
І нікого це не робить щасливим, насправді.
Може тому цей фільм був настільки не популярний в масах.