Доброго здоров’я.
Знову хочеться інколи щось писати. Інколи прям дуже хочеться щось написати! Інколи чисто, щоб виплеснути емоції.
Але тут таке діло: в Твітері можна писати все, але мало. А платити Маску за можливість писати більше я не хочу.
В Фейсбуці можна писати багато. Але не все. Причому межі не всього регламентуються хєр пойми ким і як.
В Телеграмі можна писати все і багато, але Телеграм у мене не перестає асоціюватись з москалями (чого б це?) і того туди писати я так ніколи і став.
І сама головне – не те, щоб десь у мене була аудиторія, що з нетерпінням чекає моїх дописів. А якщо так – і ніхто ніде не читає, то все одно де тебе ніхто не читає, то нехай мене ніхто не читає тут, де можна писати довго, будь що, будь коли, не дбати про охоплення, захоплення, чужу думку і всяке таке.
Отже після х років я знову почну писати тут.
“Дорогий щоденник…”
Ще одне: я переглянув старі публікації і за деякі з них мені трохи соромно, особливо ті, що написані російською мовою. Однак стирати їх поки не хочеться.
P.S.: Є ще Тредс, але туди – я чув, приходять люди з Фейсбука і остаточно втрачають здоровий глузд. А мені і так нормально.
Photo by Matthias Wagner on Unsplash