Історія дітей, що виросли. Історія ненависті, безсилля, кохання. Історія ка-тету (для тих, хто знає), хоча це, на щастя, і не «Темна Вежа». Діти мріють, закохуються, дорослішають, розходяться. І повертаються. Деколи пізно, а деколи і запізно.

Я вполне успел бы на автовокзал до того, как она уехала бы в Коннектикут.., но я не собирался этого делать. Она была права: мы ослепительно попрощались в моем старом «универсале», и все сверх того было бы шагом вниз. В лучшем случае мы бы просто повторили уже сказанное, в худшем — вымарали бы прошлый вечер в грязи, заспорив. «Нам нужна информация»…
Да. И мы ее получили. Бог свидетель, еще как получили! Я сложил ее письмо, сунул его в задний карман джинсов и поехал домой в Гейтс-Фоллс. Сначала мне все время туманило глаза, и я то и дело их вытирал. Потом включил радио, и музыка принесла облегчение. Музыка всегда помогает. Сейчас мне за пятьдесят, а музыка все еще помогает. Сказочное безотказное средство

Всього 7 основних персонажів і 5 шикарних історій.

Це не жахи, хоча що може бути страшніше від старої кореянки на правому сидінні автомобіля, котру твій бойовий товариши вбив 20 років тому? І що може бути страшнішим – не стати тим, ким мріяв стати в дитинстві?
В оригіналі, англійською мовою форма твору вказана як Збірник, де представлено 5 окремих повістей.

Дуже нагадала Кінговський «Body» (моє улюблене оповідання) і Бредберівське «Dandelion Wine»

“Hearts can break. Yes, hearts can break. Sometimes I think it would be better if we died when they did, but we don’t.”

Для постійних читачів Кінга – однозначно MUST READ!

PS: До речі, я зрозумів чим паперова книга відрізняється від електронної. Паперову, що лежить на полиці/столі/тумбочці, можна відкрити на будь-якій сторінці і перечитувати. Електронну потрібно спеціально захотіти перечитати.

PPS: Серця в Атлантиді хочеться перечитувати.