Якось давним давно, ще на початку епохи Незалежності України, мені на очі потрапило інтерв’ю посла Естонії в Україні. Вже тоді, через декілька років після розпаду Союзу, Естонія яскраво випереджала Україну за рівнем життя. На запитання кореспондента про причини, пан посол відповів так:

– Вся різниця – в концепції розвитку наших країн. Точніше, в одному слові в цій концепції. Ви в Україні поставили за мету – захист вітчизняного виробника. А ми в Естонії – захист вітчизняного споживача.

Я часто згадую то інтерв’ю, коли в стрічках соцмереж з’являються картинки з жалібним текстом, типу:

Коли ви купляєте товар у малого бізнесу, це не йде на купівлю третього будинку для директора. Це йде на те, щоби у маленької дівчинки були уроки танців, а у хлопчика – уроки плавання. І на те, щоби у татів і мамів було за що годувати дітей. Дякуємо за те, що купляєте у малого бізнесу

Держава, захищаючи вітчизняного виробника, виховала людей з психологією таджицьких хакерів: “Ми ще хуйові хакери і самі вірусів писати не вміємо, тому видаліть, будь-ласка, папку c:\windows самостійно”

Якщо я купляю щось, то мені важливо, щоби це було якісним і адекватно коштувало. Ким воно зроблено – мені не так важливо*

І ніякі уроки танців для маленької дівчинки не примусять мене купляти продукцію криворуких підприємців.

*N.B.: товари з т.з. Російської Федерації абсолютно вписуються в цю концепцію – загальновідомо, що нічого, крім паленої горілки і депресії вони не продукують.