Це надзвичайно важливо для людей сказати їм на якій вони стороні і чому та наскільки вони можуть бути упередженими. Своєрідна декларація членів родини. Отже, я збираюсь говорити з вами про читання. Я хочу сказати вам, що бібліотеки є важливими. Я хочу припустити, що читання художньої літератури, як читання для задоволення, є однією з найважливіших речей, які тільки можна зробити. Я пристрастно намагатимусь закликати людей зрозуміти що таке бібліотеки та бібліотекарі і зберегти їх.

І я – упереджений, очевидно і надзвичайно: я – автор, в основному – автор художньої літератури. Я пишу для дітей та дорослих. Вже майже 30 років я заробляю на життя словами, в основному створюючи речі і записуючи їх. І очевидно в моїх інтересах щоб люди читали, щоби люди читали художню літературу, щоби існували бібліотеки та бібліотекарі, виховучи любов до читання та до місць, де читання є можливим.

Тож, я упереджений як письменник. Однак, набагато більше я упереджений як читач. І ще більше я упереджений як громадянин Британії.

І я тут веду розмову, перед шановним Агентством Читання про благодійність, чия місія полягає в тому, щоби дати рівний шанс в житті, допомогаючи людям стати переконаними і захопленими читачами. Перед Агентством, котре підтримує програми ліквідації неграмотності, бібліотеки та окремих осіб, хто відверто і захоплено заохочує акт читання. Тому що, як вони кажуть, все змінюється коли ми читаємо.

І, раз так, я буду сьогодні ввечері говорити про це. Я хочу розповісти вам що читання робить. Для чого читання є добрим.

Я був одного разу в Нью Йорку і почув розмову про будівництво приватних тюрем – величезна індустрія в Америці. Тюремна індустрія потребує планування майбутнього росту – скільки камер потрібно побудувати? Скільки ув’язнених буде через 15 років? І вони виявили, що це досить легко передбачити, використовуючи дуже простий алгоритм, що базується на відсотку 10- чи 11-річних підлітках, котрі не вміють читати. І, звичайно, не можуть читати для задоволення.

Це не точне співпадіння: ви не можете сказати, що серед читаючих немає криміналітету. Однак, це дуже реальна кореляція.

І я думаю, що деякі з цих кореляцій, самі прості, з’являються від чогось дуже простого. Грамотні люди читають художню літературу.

Художня література має два використання. По-перше, це – така собі легка наркотична залежність від читання. Драйв від перегортання сторінок, від того, щоби взнати що далі, щоб продовжувати навіть тоді, коли це важко, тому що хтось в біді і вам треба знати як це все закінчиться… Це – реальний драйв. І це примушує вас вивчати нові слова, думати нові думки, далі і далі. Виявити, що читання по суті це – задоволення. Якось ви взнаєте, що ви на шляху до того, щоби читати все! І читання – ключ. Велись розмови, декілька років тому, стосовно ідеї, що ми живемо у пост-грамотному світі, де здатність надавати сенсу написаним словам відноситься до чогось надлишкового, але ці дні минули: слова важливіші, ніж коли б то не було: ми мандруємо світом з словами і, якщо світ перейшов у web, ми мусимо слідувати, комунікуватись, щоби поділитись і зрозуміти що ми читаємо. Люди, котрі не можуть зрозуміти одне одного, не можуть обмінятись ідеями, не можуть комунікуватись, а програми-перекладачі тільки все погіршують.

Найпростіший шлях переконатись, що ми ростимо грамотних дітей – навчити їх читати і показати їм, що читання – приємне заняття. І це просто означає – знайти книги, котрі їм подобаються, дати їм доступ до цих книг і дозволити їм читати їх.

І я не думаю, що є така штука, як погані книги для дітей. Час від часу серед дорослих стає модним оголошувати поганими безліч дитячих книг, жанрів, можливо окремих авторів. Такими, котрі дітям варто припинити читати. Я бачив як це траплялось знову і знову; Енід Блайтон оголошувалась поганим автором, РЛ Стайн, десятки інших. Комікси забороняли як такі, що сприяють безграмотності.

Це – нісенітниця. Це – снобізм і це – дурість. Не існує поганих авторів для дітей. Діти самі вибирають те, що їм подобається і те, що вони шукають, тому що кожна дитина – інша! Вони можуть знайти історію, що їм потрібна і вони знаходять самих себе у цих історіях. Старі затерті історії не є такими для них. Вони вперше зіткнулись з ними. Не перешкоджайте дітям читати тільки тому, що вважаєте, що вони читають не ті речі. Можливо ви не вважаєте художню літературу правильним шляхом до інших книг. Але не у всіх такий смак, як у вас.

З кращих міркувань дорослі можуть знищити любов дитини до читання, заборонивши читати те, що їм подобається, чи дати взамін ніби потрібні, але нудні книги – аналог старих вікторіанських книг 21 століття. І ви будете мати справу з поколінням, котре вважатиме читання не крутим і, що набагато гірше – неприємним.

Нам потрібно поставити наших дітей на драбину читання: все, що вони люблять читати, переміщатиме їх вище і вище, крок за кроком, до літератури (Однак, не робіть того, що автор зробив колись зі своєю 11-річною дочкою, котра захоплювалась РЛ Стайн, а він дав їй екземпляр Керрі Стівена Кінга зі словами: якщо тобі подобається РЛ Стайн, тобі сподобається і це! Холлі раніше нічого не читала, крім історій про поселенців в преріях в своєму підлітковому віці і досі впивається у мене недобрим поглядом при згадці про Стівена Кінга)

І ще одна річ: художня література формує емпатію. Коли ми дивимось телевізор чи переглядаємо кіно, ми ми слідкуємо за речами, що трапились з іншими людьми. Художня література – щось, що ви будуєте за допомогою 26 літер та жменьки розділових знаків і ви, ви самі, використовуючи власну уяву, створюєте світ і його людей і дивитесь на це іншими очима. Ви відчуваєте речі, відвідуєте місця і світи, котрі ви інакше би ніколи не відвідали. Ви пізнаєте, що інше навколо – це теж ви. Ви ставите себе на місце іншої людини і, коли повертаєтесь у свій власний світ, то теж трохи змінюєтесь.

Емпатія – інструмент, котрий формує групи людей, що дозволяє функціонувати як щось більше, ніж самозакохані одинаки.

Ви також виявляєте щось надзвичайно важливе для вашого шляху у світі. І ось що це: світ не повинен бути таким, як він є. Речі можуть бути іншими.

Я був в Китаї у 2007 році, на першій дозволеній конференції з наукової фантастики та художньої літератури в історії Китаю. І в якийсь момент я відвів одного високопосадовця вбік і спитав його – чому? Наукова фантастика була заборонена довгий час. Що змінилось?

Це – просто, відповів він. Китайці були супер у тому, щоби зробити речі, якщо інші намалювали їм план. Але вони не досліджували і не винаходили. Вони не мали уяви. Тож ми послали делегацію в США, в Apple, Microsoft, Google і вони спитали людей, котрі придумували майбутнє про них самих. І виявилось, що ті читали наукову фантастику, коли були дітьми.

Художня література може показати вам інший світ. Вона може занести вас туди, де ви ніколи не були. Як той, що колись скуштував чарівні плоди, ви, відвідавши якось інші світи ніколи не зможете бути вдоволеними світом, в якому росли. А невдоволення – хороша річ: невдоволені люди можуть змінювати і покращувати свій світ, залишити його кращим, залишити його інакшим.

І поки ми в темі, я хотів би сказати декілька слів про ескапізм. Я чув, що цей термін обговорювали, як погану річ. Як те, що “ескапістська” художня література – дешевий опіат, котрий використовують заплутані, нерозумні та введені в оману люди і лише та художня література гідна уваги дітей та дорослих, що є миметичною, котра відображає найгірше у світі, де читач бачить себе.

Якщо ви потрапили в безвихідну ситуацію у неприємному місці з людьми, котрі шкодять вам і хтось пропонує вам тимчасовий вихід, навіщо ви відмовлятиметесь? Ескапістська література лише відкриває вам двері, показує сонячне світло назовні, показує вам вихід, де ви можете повернути контроль з людьми, з котрими ви хочете бути (і книги – реальні місця, не помиляйтесь щодо цього); і що набагато важливіше – під час вашої втечі книги можуть дати вам знання про світ, про ваш тяжкий стан, дати вам зброю, дати вам броню: в свою тюрму ви можете забрати реальні речі. Навики, вміння та інструменти ви можете використати для втечі насправді.

Як Толкієн нагадував нам, що тільки тюремники виступають проти втечі.

Інший шлях знищити любов дитини до читання, звичайно, переконатись, що навколо немає жодної книги. І не дати їм читати книг. Я був щасливчиком. Я мав прекрасну місцеву бібліотеку. І в мене були батьки, котрі віддавали перевагу висадити мене в бібліотеці по дорозі на роботу в неділю; і бібліотекарі, що не заморочувались хлопчиком без супроводу, котрий повертався щоранку і прокладав собі шлях серед каталогів, шукаючи книги з привидами, магією, ракетами, вампірами, детективами, відьмами чи іншими чудесами. І коли я закінчив читати дитячі книги, то взявся за дорослі.

Вони були хорошими бібліотекарями. Вони любили книги і любили, коли книги читались. Вони вчили мене як замовити книгу з іншої бібліотеки по міжбібліотечних мережах. Вони не мали снобізму стосовно будь чого, що я читав. Виглядало так, що їм просто подобався цей наївний маленький хлопчик, котрий любив читати і їм подобалось розмовляти з ним про книги, які він прочитав і допомагати шукати інші книги з серії. Вони дивились на мене, як на іншого читача – не більше і не менше і це означало, що вони дивились на мене з повагою. Тоді, 8-річним хлопчиком, я не звик до того, що на мене дивились з повагою.

Але бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода ідей, свобода спілкування. Це – навчання (і цей процес не закінчується в той день, коли ми покидаємо школу чи університет), розваги, створення безпечних місць і доступ до інформації.

Мене непокоїть, що тепер, у 21 столітті люди неправильно розуміють бібліотеки і їх мету. Якщо ви сприймаєте бібліотеку, як полицю з книгами, це може здатись антикварним чи протермінованим у світі, де більшість – не всі, але більшість книг існують у цифровому форматі. Але так дуже легко загубити основну точку.

Я думаю, це має відношення до природи інформації. Інформація має цінність і правдива інформація має неймовірну цінність. Протягом всієї історії людства ми жили в час дефіциту інформації і володіння інформацією було завжди важливим і завжди мало якусь цінність: коли садити насіння, де шукати речі, карти та історії – вони завжди були добрі для отримання їжі та хорошої компанії. Інформація була цінною річчю і той, хто володів нею, чи міг її отримати, міг і брати плату за це.

В останні декілька років ми перемістились з інформаційно-обмеженої економіки і встали на шлях перенасичення інформацією. Ерік Шмідт з Google стверджує, що кожні два дні людська раса створює більше інформації, ніж було створено від зародження цивілізації до 2003 року. Це приблизно 5 ексобайт даних в день для тих, хто розуміє про що мова. Проблема вже не в тому, щоби знайти маленьку рослину в пустелі, а в тому, щоби знайти специфічну рослину в джунглях. Нам буде потрібна допомога в тому, щоби знайти що саме шукати.

Бібліотеки – це місця, куди люди йдуть за інформацією. Книги – лише верхівка інформаційного айсбергу: вони там є і бібліотеки можуть вільно і легально вас ними забезпечити. Зараз діти набагато більше беруть книг у бібліотеках, аніж коли би то не було раніше. Книги будь-які: паперові, цифрові, аудіо. Але бібліотеки є також, наприклад, місцем, де люди, котрі не мають комп’ютера, котрі, можливо, не мають доступу до інтернету, можуть отримати такий доступ безкоштовно: надзвичайно важливо для тих, хто дізнається про роботу, шукає роботу, подає заяву про допомогу – вони все частіше звертаються до інтернету і бібліотекарі можуть допомогти цим людям орієнтуватись у світі.

Я не вірю, що всі книги будуть чи можуть бути перенесені на екран: як колись мені зауважив Дуглас Адамс, більш ніж 20 років перед тим, як з’явився Кіндл, фізична книга схожа на акулу. Акули – старі: вони були в океані ще до динозаврів. І причина того, що акули все ще існують, у тому, що акулам краще вдається бути акулами, ніж будь кому іншому. Фізичні книги міцні, їх важко знищити, водостійкі, добре працюють на сонці, добре лежать в руках: вони найкраще справляються з роллю книг і їм завжди знайдеться місце. Вони все ще асоціюються з бібліотеками навіть при тому, що в бібліотеках ми можемо отримати доступ до електронних книг, аудіокниг, DVD і web-контенту.

Бібліотека – місцезнаходження інформації, де кожен громадянин може отримати рівний доступ до неї. Це включає і інформацію про здоров’я. І інформацію про ментальне здоров’я. Це – простір для об’єднань. Це – безпечне місце. Це – притулок від світу. Це місце з бібліотекарями у ньому. Що буде з бібліотеками в майбутньому залежить від того, що ми собі зараз уявимо.

Грамотність є набагато важливішою, ніж коли-небудь раніше – в нинішньому світі текстів, емейлів, світі надрукованої інформації. Нам потрібно писати і читати, нам потрібні люди, котрі можуть вільно читати, розуміти що вони прочитали, розуміти нюанси і робити зрозумілими себе.

Бібліотеки дійсно є воротами у майбутнє. Напревеликий жаль, по цілому світі, ми бачимо як місцева влада використовує можливості для того, щоби закривати бібліотеки, шукаючи легкий шлях зекономити гроші, не розуміючи, що тим самим вона обкрадає власне майбутнє. Вони закривають ворота, котрі повинні бути відкриті.

Згідно недавнього дослідження Організації Економічного Співробітництва та Дослідження, Англія – “єдина країна, де старше покоління є більш розвинуте в обидвох напрямках – умінні читати і рахувати, ніж молоде покоління, мимо інших факторів, скажімо, гендерних, соціо-економічних, типу занять”.

Іншими словами, наші діти і внуки є менш грамотними і гірше рахують, ніж ми. Вони менше здатні орієнтуватись у світі, вони гірше вирішують проблеми. Їх легше обдурити, у них менше можливостей змінити світ в якому знаходяться, вони менш працездатні. Все звідси. І як країна, Англія буде відставати через те, що їй не вистачатиме робочої сили.

Книги – спосіб, з допомогою якого ми комунікуємо з мертвими. Це шлях для отримання уроків від тих, кого з нами вже нема. Шлях до вивчення того, що вже було винайдено, розвинуто, до того, щоби збільшувати, а не повторювати винаходи знову і знову. Є казки, котрі старші від більшості країн, казки, котрі пережили культури і будинки, які їх колись створили і розповіли.

Я думаю, що ми відповідальні перед майбутнім. Відповідальні і зобов’язані перед дітьми і тими дорослими, якими ті діти стануть, перед світом, котрий ці діти успадкують. Всі ми – як читачі, як письменники, як громадяни – всі відповідальні. Я думав над цим і спробую викласти всі ці зобов’язання тут.

Я вірю, що ми зобов’язані читати для задоволення, в приватних і публічних місцях. Якщо ми читаємо для задоволення, якщо інші бачать нас читаючими, ми вчимось, ми розвиваємо свою уяву. Ми показуємо іншим, що читання – хороша річ.

Ми зобов’язані підтримувати бібліотеки. Користуватись бібліотеками, провокувати інших користуватись бібліотеками, протестувати проти закриття бібліотек. Якщо ви не цінуєте бібліотек, тоді ви не цінуєте інформацію, культуру чи мудрість. Ви заглушаєте голос минулого і ви руйнуєте майбутнє.

Ми зобов’язані читати вголос нашим дітям. Читати їм те, що їм подобається. Читати їм ті історії, від яких ми вже втомились. Робити це вголос, робити це цікавим і не припиняти читати їм просто для того, щоби навчити їх читати самих. Використовуйте час для читання вголос, як час для об’єднання, як час, коли телефони не перевіряються, коли ніщо в світі не може вас відволікти.

Ми зобов’язані використовувати мову. Щоби підштовхнути себе, щоб з’ясувати що означає якесь слово і як його використати так, щоби було точно зрозуміло що ми мали на увазі. Ми не повинні намагатись заморозити мову, чи робити вигляд, що це мертва річ, котру треба просто шанувати. Ми повинні використовувати її, як живу річ, котра тече, котра використовує запозичені слова, де значення та вимова міняється з часом.

Ми, письменники, особливо дитячі письменники, але не тільки, маємо обов’язок перед нашими читачами: це обов’язок писати правду. Особливо тоді, коли ми створюємо казки про людей, котрих ніколи не існувало в місцях, котрих ніколи не було, – зрозуміти, що правда – це не те, що трапилось, а те ким ми є. Художня література, зрештою, – це вигадка, котра розповідає нам правду. Ми зобов’язані не втомлювати нашого читача, а примусити його перевернути наступну сторінку. Найкращі ліки для неохочого читача – казка, котру неможливо припинити читати. І поки ми повинні розповідати нашим читачам правдиві речі, давати їм зброю, давати їм броню і передати їм всю мудрість, що ми почерпнули з нашого недовгого перебування у цьому зеленому світі, ми також зобов’язані не проповідувати, не читати лекцій, не змушувати вживати пережовану мораль – як дорослі птахи пережовують личинок для своїх пташенят; ми зобов’язані за жодних обставин ніколи не писати для дітей те, чого не хотіли б читати самі.

Ми повинні зрозуміти і визнати, що, як дитячі письменники ми робимо важливу роботу, бо якщо ми зіпсуємо це і писатимемо нудно, діти відвернуться від читання і від книг. Тим самим ми зіпсуємо власне майбутнє.

Ми всі – дорослі і діти, письменники і читачі – повинні мріяти. Ми повинні уявляти. Легко робити вигляд, що ніхто не може нічого змінити, що ми живемо у величезному світі, де особистість є меншою, ніж ніщо: як атом в стіні, як рисове зернятко на рисовому полі. Але правда в тому, що особистості міняють цей світ знову і знову, особистості створюють майбутнє і вони це роблять, уявляючи, що речі можуть бути іншими.

Озирніться довкола. Ось що я маю на увазі: зробіть паузу на хвилинку і огляньте кімнату, де ви зараз сидите. Я хочу вам нагадати про настільки очевидні речі, що про них, зазвичай, забувають. Дивіться: все, що ви бачите, навіть стіни, хтось колись уявив. Хтось вирішив, що легче сидіти в кріслі, ніж на землі і уявив крісло. Хтось повинен був уявити як я міг би поговорити з вами з Лондона без того, щоби ви повинні мокнути під нашим дощем. Цю кімнату, речі в ній і всі речі в цьому будинку, це місто існують тому, що знову, знову і знову люди уявляли собі все це.

Ми повинні робити речі прекрасними. Не залишити цей світ гіршим, ніж тоді, коли ми в нього прийшли, не висушити океан, не залишити наші проблеми наступному поколінню. Ми повинні прибрати за собою, а не лишати дітям світ, який ми недалекоглядно обрахували і скалічили.

Ми повинні сказати політикам що ми хочемо, проголосувати проти політиків чи будь-яких партій, котрі не розуміють цінність читання для створення повноцінного громадянина, котрі не хочуть зберегти і захистити знання та заохочувати грамотність. Це не питання партійної політики. Це питання здорового людства.

Альберта Ейнштейна якось спитали як зробити наших дітей розумними. Він відповів просто і мудро: “Якщо ви хочете зробити ваших дітей розумними, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоби ваші діти були ще розумнішими, читайте їм більше казок”. Він розумів цінність читання і уяви. Я сподіваюсь, ми можемо дати нашим дітям світ, в якому вони зможуть читати, рахувати, уявляти і розуміти.

• Це – скорочена версія лекції Ніла Геймена в Агенції Читання, що відбулась в понеділок, 14 жовтня в Барбікані, Лондон. Агенція Читання започаткувала в 2012 році серію лекцій, як платформу де провідні письменники і мислителі діляться оригінальними ідеями стосовно читання та бібліотек.

Переклад – Сидор Олег

Оригінал
Ніл Геймен на Вікіпедії