Хресній ході присвячується (сподіваюсь, вас, блядєй, колись очолить цей чувак з картинки)

В 2014 році, одразу після початку війни, мої друзі організували волонтерський фонд. Тоді, на наше щастя, вони і такі, як вони, врятували країну, привозячи в військові частини все – від білизни до автомобілів. Вони і ті люди, хто давали гроші на різноманітні проекти. Давали добровільно, давали багато і часто останнє.

Від самого початку фонд взяв за правило зробити весь потік грошей повністю прозорим для публіки. Кожну відправлену копійку можна було побачити в звітах. Кожну витрачену копійку Фонд показував. Звіти були захоплюючі і страшні водночас. Там часто фігурували суми в 3-5 гривень. Спробуйте уявити, хоча правильніше буде сказати – згадати: хтось перераховував можливо останні гроші на допомогу своїй армії.

В 2015 році Фонд зібрав близько 35 мільйонів гривень. Вони запустили безпілотники, вони організували виробництво бліндажів, вони будували систему керування боєм, вони допомогали морським піхотинцям, вони успішно почали проект відновлення втрачених в бою кінцівок.

І того ж таки літа 2015 року львівські церковники і міська рада вирішили підтримати волонтерський рух: – треба реконструювати площу Юра і поставити посередині статую Андрею Шептицькому, – сказали вони. – Це точно допоможе.

Щоб відкинути будь-які інсинуації, провели навіть “громадські слухання”. Правда, активістів, що виступали проти реконструкції, звинуватили в підтримці москалів, сатанизмі і т.д. і їх зауваження до уваги не взяли. Хто ж буде москалів слухати?

А потім взяли з міського бюджету 30 (а за іншими даними – всі 40) мільйонів гривень на всю цю аферу.

Ще раз: 30-40 мільйонів. Долар тоді був не 25, до речі.

Не питаючи громадян, на чиї податки і була зібрана та сума. Не звітуючи про витрати. – Бог все бачить, – сказали вони. – Перед ним і відзвітуємо.

І ні одна сука – ні православна, ні католицька – ніяка не заперечила. Пофіг війна, пофіг смерті бійців, пофіг все. Гординя, жадібність, нехтування будь-якими людськими цінностями затьмарили їм їх голови.

Українська церква в Україні для мене вмерла в ті дні остаточно. Будь-яка. Я і до того не дуже бачив різницю між парафіями, але тоді остаточно переконався: Київський, москальський, православний, неправославний… Всі одинакові.

Я інколи чую про тих священників, що підставляють себе під кулі, лікують душі і тіла воїнів, захищають незаконно засуджених в Криму і т.д. Вони є і вони, на мій погляд, і є тим, ким і чим мала би бути церква. Але, на превеликий жаль, вони – не лише не правило, але навіть і не той виняток, який правило міг би підтверджувати.

Може вони просто ангели.

The main photo – Supercoloring.com

2 Comments
  1. Колись нам казали, що байдуже за кого голосувати, щоб легше було сфальсифікувати на користь Янука і йому подібних. Тепер я читаю, що Київський і Московський патріархат – це те саме. Ну добре, складемо ручки. Нехай Московський переможе київський, думаю після шансів на перемогу у нас стане разів в 10 менше.

    1. Можна сказати, що як для віруючого ви змогли досить багато тексту скласти докупи. Звісно, вимагати ще й логіки нього було б надто наївно.
      До речі: чому “московський” з великої, а “київський” – з малої літери?

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *