Школа биндюжників в Одесі. Іспит. Биндюжники-візники сидять за партами. Екзаменатор викликає:
– Биндюжник Муцайло! Ось уявіть собі таку картину. Ви на своїй биндюзі їдете степом. Ви їдете, їдете, їдете, і у вас ламається вісь. Що ви робитимете?
Муцайло, почухувавши потилицю, говорить:
– Ну, знайду дерево, зрубаю його і зроблю вісь.
Екзаменатор:
– Де у степу дерево?
– Ну, тоді дійду до села і попрошу у них…
– Якого села? Степ. На сто кілометрів навколо нікого немає.
Муцайло чеше потилицю:
– Ну тоді… Тоді… Тоді…
Екзаменатор:
– Шо тоді?
– Ну тоді… Так-таки… Погано…
—
Вибачте за довгий вступ, але може комусь цю картину буде легше уявити, ніж згадати яка “биндюга” у нас була в 2014 році.
Не було дерева. Не було осі. Жодної. Коліс теж не було. Коня не було. За нього – того, якого не було, – ще були винні гроші. Биндюги, походу, теж не дуже було.
Хтось впрягся замість коня, хтось бігав шукати колеса, хтось старими палками відбивався від скажених псів з свинячими рилами, хтось на горбу виносив ту биндюгу.
При тому, що часто виносив разом з тими, хто “чого я маю пішки йти?” і “де мій руль?”
Але хто їх там “потєрпєвших” рахував, коли були важливіші задачі?
І биндюга вигребла. Не повинна була. Але вигребла.
“Потєрпєвших” потроху за проїзд примусили оплачувати, за старого коня розрахувались, нового купили – теж в кредит поки що. На кермі = одному з багатьох – навіть іконку повісили. Собаки з свинячими головами все ще гавкають, але не так відважно. Правда деякі – навіть всередині транспортного засобу, але значну частина пасажирів тепер непокоїть абсолютно інше питання: Чому не Тесла, биндюжник?
