На одному з підприємств, де мені довелось працювати, у мене було двоє колег – регіональних директорів. Одного звали Борис, другого – Віталік.

Один був з Миколаєва, але керував Центральним регіоном. Другий – з Херсона і керував регіоном Південним.

Якось я приїхав до Бориса в Київ і звідти ми на вихідні відправились покупатись у морі. Доїхали його службовою машиною до Миколаєва, сіли в якомусь кафе і тут до Бориса подзвонив Віталік.

– А ти в Миколаєві?
– Да, разом з Олегом.
– Я тут наробив трохи дєлов, – каже.
– Що ти наробив?
– Влаштував гонки з одним дураком на БМВ.

Тут треба вставити уточнення: Віталік з дитинства займався картінгом, а потім, подорослішавши, балувався стріт-рейсінгом. Тому, навіть не дивлячись на службовий Ланос з двигуном 1.5 л, влаштовувати з ним автогонки без спеціальної підготовки було справою практично безнадійною.

– Спочатку він намагався виїхати переді мною з іншого ряду на світлофорі. Я його не пустив. Потім він почав матюкатись у відкрите вікно, коли виявилось, що його машина перекрила зустрічну смугу. Потім він хотів стартонути зі світлофору переді мною і знову не встиг, мало не в’їхавши в зустрічну машину. В кінці кінців той дурак навіщось вирішив мене догнати.
– І?
– Ми разом в’їхали на кільце на (якійсь там вулиці – я вже не пам’ятаю). Десь на 80-90 км за годину. Я-то знаю як проходити такі повороти. А він не знав. Коротше, чувак не вписався в поворот і перекинувся.
– І що ти?
– А що я? Я поїхав в Херсон. Дзвоню, щоб ти, якщо десь поблизу того кільця, поїхав подивитись що там з ним. Це було кілька хвилин тому так що він по-любому ще там.

Ми швидко зібрались, розрахувались і поїхали на місце. Перед кільцем зі всіх сторін невеликі пробки, на газоні – перевернутий на даху серйозно потовчений білий БМВ, неподалік від нього сидить чувак, втикаючи в одну точку.

– Вийдемо, подивимось? – каже Боря.

Проїжджаємо якихось п’ять метрів від місця аварії, зупиняємось. Жертва гонок зосереджує погляд на задньому склі нашої машини і раптом, піднявши з землі кусок якоїсь труби чи палки, підривається з місця і з криком “ах ти ж сука-козел!” біжить в сторону Бориса. На очах в досить численної публіки чувак замахується своєю знахідкою, Боря, не змінюючи постави видає назустріч нещасному короткий удар в щелепу і жертва невдалих гонок – як підрублений, падає на землю без свідомості.

Публіка ахає, захоплена від другого за декілька хвилин шоу!

І тут треба зробити ще два уточнення:

– У нас у всіх були абсолютно одинакові сині ланоси з одинаковою дуже характерною наклейкою на задньому склі. Тому авто Віталіка і Бориса було легко сплутати.

– Боря теж з дитинства займався спортом. І навіть дойшов до рівня КМС. З боксу.

Всі персонажі – правдиві. Сама історія трохи вигадана і доповнена.

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *