Прости мене, о, великий Лесь.
Я вірю в силу слова!
– Розкажіть, як ви стали зубожілим?
– Ну, спершу я був нормальним. Але потім я підписався на сторінку Юлії Володимирівни
Десь мені вчора попався на очі пост про війська Чингісхана. Автор небезпідставно стверджує, що Чингісхан зовсім не мав такої смертельно великої армії, як описується в (журналістських) хроніках того часу. Хоча б тому, що Монголія не могла мати стільки людей, навіть з завойованими і т.д.
Але монголи мали на утриманні армію людей, котрі вештались по країнах, куди прямувала армія і розпускала слухи про непереможність армії Чингісхана, про його нелюдську жорстокість, беспощадність і т.д.
Тому, коли армія Чингісхана наближалась до кордонів країни, моральний дух захисників часто виявлявся на такому низькому рівні, що ворота замків відкривались самі, а захисники віддавали перевагу повісити самостійно, ніж чекати жорстоких і невблаганних завойовників.
При цьому, історія свідчить про те, що армія його була далеко не така непереможна і піздюлєй він вигрібав не рідше, ніж Шуфрич. Як я можу припустити, в тих містах, де перейшли з кирилиці на латинку, відмовились від ОРТ, оборонці не читали газет, виданих на гроші монгольського райкому де робота шпигунів була не такою ефективною, армії Чингісхана вдавалось далеко не все.
Є ще одна схожа історія, яка могла трапитись тисячею з копійками років раніше і відома більшості людей, як історія батлу між Давидом і Голіафом. Ізраїльтяни і філистимляни домовились уникнути бою «стінка на стінку», а виставити натомість, по одному бійцю з кожної сторони. Філистимляни визначились швидко, оскільки мали в своїх рядах “вітязя” – велетенського Голіафа. Ізраїльтяни, настрашені його розмірами і репутацією, яку сам Голіаф підігрівав, розповідаючи наліво і направо про те як він розправляється зі своїми ворогами і скільки в середньому калорій міститься в одному ізраїльтянині – обіцяли за участь в поєдинку золоті гори, принцесу і п’ять доларів, але бажаючих було не дуже.
Давид приїхав на поле бою до своїх братів і отримав при цьому дві переваги: він знав про призи і не знав про репутацію опонента.
І мав пращу.
Суть, звісно, не в правдивості цієї історії. Тут суть скоріше в тому, що в час, коли писалась Біблія, люди знали про силу слова.
А, да, вони на початку книги так і написали.
І про сьогодні. В цілому, я цілком усвідомлюю, що владу треба кусати. Причому, кусати боляче, інакше будь яка влада перетвориться в Януковича. Чи Путіна.
Але (завжди після таких слів має бути «але» – що ж) якщо слова критиків влади точно копіюють слова того, з ким країна веде війну, особисто я не вважаю за нормальне слухати їх. Тому Коломойський з Кошкіною йдуть лісом, а не share-ом, бо «лиш би хто переміг – лиш би не Порошенко» – абсолютно дорівнює тому, що говорить хуйлониш з Кремля про недовороспособность нынешней власти в Украине.
Навіть пам’ятаючи і віддаючи належне тому, що Коломойський зробив (і не знаючи чому, але нехай) в 2014 році.
До речі, з тої ж причини, що я гидую Кошкіною, я гидую і Пономарьом: дві крайності.
Дуже легко забути, що 2+2=4, якщо Кошкіна каже, що 2+2 = мінус 100, а Пономарь – що 2+2 = 100500
Але якщо ти починаєш шукати баланс між цими двома «крайнощами», то тебе вже відманіпулювали.
